Глосарій

Базове масло – основа готової оливи, один з основних її компонентів. Має найбільше значення для властивостей кінцевого продукту. Саме базове масло визначає “на скільки синтетичним” буде продукт. Базові масла поділяються на п’ять груп: мінеральні, напівсинтетичні, синтетичні гідрокрекингові, синтетичні ПАО та «інші синтетичні».

В’язкість – одна з базових властивостей оливи, визначає її текучість. В’язкість оливи розділяється на кінематичну та динамічну (HTHS). Кінематична в’язкість визначає безпосередньо текучість масла, його густину і, згідно специфікації SAE J300, розділяється на «холодну» (зимову) та «гарячу» (при температурі 100°С). В залежності від фактичних властивостей оливи, їй надається один з класів в’язкості. Кожному класу відповідає певний діапазон фактичних значень в’язкості оливи.

В’язкість динамічна (HTHS) визначає стійкість масляної плівки та її густину в динамічному середовищі. Абревіатура HTHS повністю описує умови, при яких виконуються вимірювання – це висока температура за високої швидкості зсуву (High Temperature High Shear). Фізично є добутком кінематичної в’язкості на його густину, вимірюється в сантипуазах (сП).
За параметром динамічної в’язкості загально прийнято поділення масел на два класи: повнов’язкі зі значенням HTHS >3,5 (так звана, стандартна в’язкість HTHS) та малов’язкі зі значенням HTHS <3,5. Необхідно відзначити, що застосування масел з низькою динамічною в’язкістю (пониженим HTHS) в двигунах, розрахованих на такі оливи, не призводить до підвищеного зносу. Однак, застосування у таких двигунах повнов’язких олив, хоча й не призводить до швидшого механічного зносу, однак, як правило, призводить до зменшення потужності та економічності двигуна, а також не кращим чином впливає на роботу гідравлічних натяжчиків, систем зміни фаз газорозподілення (VVT-I, VTC, CVVT) та інших гідравлічних систем двигуна.
В останні роки відбувається поступовий перехід всіх автовиробників на застосування малов’язких моторних олив.

Зольність сульфатна – один з параметрів, що характеризує миючі та испергуючі властивості оливи, її здатність до нейтралізації кислот, що утворюються в процесі горіння, утриманню нерозчинних продуктів горіння у завислому (суспендованому) стані, запобіганню випаданню їх в осад та осіданні на компонентах двигуна у вигляді високо- та низькотемпературних відкладень. При використанні пального з високим вмістом сірки, підвищені зольність та лужне число оливи запобігають утворенню відкладень. Однак, надвисока зольність оливи призводить до підвищеного зносу двигуна внаслідок абразивної дії на пари тертя, утворенню зольних відкладень в камері згорання, зниженню детонаційної стійкості палива, передчасному виходу з ладу систем рециркуляції відпрацьованих газів та сажових фільтрів. За вмістом сульфатної золи моторні оливи діляться на повнозольні (з вмістом золи 0.8-1.5%) та малозольні (вміст золи <0.8%). Неофіційним класом стоять, так звані, середньозольні оливи з вмістом сульфатної золи 0.8-1.0%.

Індекс в’язкості (viscocity index) є безрозмірною величиною та відображає стабільність високотемпературних властивостей оливи. Чим він вищий, тим стабільнішими є в’язкостні характеристики оливи при зміні її температури.

Випаровуваність – одна з характеристик оливи, що впливає на її витрату. Олива, як і будь-яка рідина, має схильність до випаровування. Нормою випаровуваності автомобільних моторних олив вважається 15%, а випаровуваність висококласних олив для мототехніки регламентована на рівні 6%.
Випаровуваність також опосередковано свідчить про якість застосовуваного базового масла.

Клас в’язкості (viscocity grade) – умовне позначення комплексу властивостей оливи, основним з яких є його в’язкість. Згідно стандарту SAE J300, моторні оливи діляться на 13 класів в’язкості від 0W до 60, а трансмісійні – від 70w до 140. При позначенні кінематичної в’язкості спочатку вказується «холодна» в’язкість (SAE 0w, 5w, 10w, 75w, 80w тощо, де “w” позначає winter – зима), потім «гаряча» (SAE 20, 30, 40, 90 и т.д.). Всесезонні оливи позначаються двома індексами (5w30, 5w40, 10w40 тощо). Чим нижчим є клас в’язкості оливи, тим нижчим його відповідна в’язкість. Основним параметром при визначенні холодної в’язкості оливи є її здатність до провертання та прокачування. Гаряча в’язкість оливи визначається за температури 100*С.

Присадки – додатки до базової оливи, що покращують та доповнюють його характеристики або надають йому додаткові властивості. Збалансований комплекс присадок входить до складу будь-якої сучасної оливи чи мастила – моторної, трансмісійної, гідравлічної, промислової.

Здатність оливи до провертання (Low Temperature Cranking Viscocity) – додатковий параметр, що характеризує низькотемпературні властивості оливи. Визначає можливість провороту колінчастого валу двигуна. Фактичне значення визначається стандартом іспитів ASTM D5293. У зв’язку з нелінійністю температурних властивостей олив, визначається за різних температур для різних класів в’язкості оливи. Чим цей параметр менший, тим низькотемпературні властивості оливи кращі.

Здатність масла до прокачування (Low Temperature Pumping Viscosity) – один з ключових параметрів низькотемпературних властивостей оливи. Фактична здатність до прокачування визначається стандартом іспитів ASTM D4684 та вказує на мінімальну температуру, за якої густота оливи складає не більше 60 000мПа.с. Здатність до прокачування визначається після витримки оливи при відповідній температурі протягом 45 годин. Чим цей параметр менший, тим низькотемпературні властивості оливи кращі.

Сажовий фільтр – див. DPF

Температура спалаху (flashpoint) – ключовий параметр, що характеризує витрату оливи на угар. В процесі роботи двигуна утворюються масляні пари, що схильны до займання при контакті з повітрям. Чим вищою э температура спалаху, тим за більш високої температури займаються його пари і тим меншою буде витрата оливи на угар за стандартних режимів роботи двигуна. Менший угар оливи, в свою чергу, зменшує кількість нагару в двигуні. Температура спалаху також опосередковано говорить про якість застосовуваних базового масла та пакетів присадок.

Температура застигання (точка втрати плинності, pourpoint) – один з основних параметрів, що характеризує низькотемпературні властивості оливи. Визначає мінімальну температуру, за якої олива ще зберігає рідкий стан. Чим “пурпойнт” нижче, тем за більш низької температури можливо виконати холодний запуск двигуна без його критичного зносу.

AdBlue – робоча рідина системи селективної каталітичної нейтралізації відпрацьованих газів SCR. Являє собою 32% водний розчин мочевини. Рідина дуже чутлива до температурного режиму зберігання та експлуатації і якості води, що застосовується для приготування розчину. Використання рідини, що знаходилась в температурах, що виходять за встановлені межі, може викликати зниження ефективності роботи двигуна, збільшення витрати пального та механічні несправності.

Лужне число (TBN) – одна з непрямих характеристик миючих властивостей оливи. В процесі згорання пального в двигуні утворюються кислоти, що викликають корозійний знос та вуглецеві відкладення. Для їх нейтралізації використовується луга, кількість якої в оливі визначається його лужним числом. Чим нижчою є якість застосовуваного пального, тим більше утворюється кислот та тим вищим має бути лужне число моторної оливи.
Лужне число вантажних олив може сягати 15 і більше мгКОН/гр, а у енергоощадних легкових олив значення обмежено на 6 мгКОН/гр.

DPF (diesel particulate filter) – фільтр жорстких часток, встановлюється у вихлопному тракті сучасних дизельних двигунів легкових та вантажних автомобілів. Знижує токсичність вихлопу, уловлюючи тверді продукти горіння дизельного палива, сажу. Візуально схожий з каталізатором, однак більший за розмірами. На деяких автомобілях конструктивно виконаний однією деталлю з каталізатором. Вимогливий до застосовуваної моторної оливи – її зольність має бути зниженою (ACEA C3, C4, ILSAC тощо)

EGR (exhaust gas recirculation)– система рециркуляції та доспалення вихлопних газів двигунів. Являє собою клапан, що з’єднує випускний тракт з позадросельним простором, впускного тракту і є одним з найефективніших способів зниження токсичності вихлопа. Повернення частки відпрацьованих газів до впускного колектора знижує максимальну температуру горіння паливо-повітряної суміші і, таким чином, знижує інтенсивність утворення оксидів азоту. Робота системи в незначній мірі знижує ефективну потужність двигуна. Система працює в режимах часткового навантаження на двигун та не вмикається на холостому ходу, непрогрітому двигуні та за повінстю відчиненої дросельної заслінки. EGR не застосовується на бензинових двигунах з турбонаддувом.

HTHS – див. В’язкість динамічна

TBN – див. Лужне число

SCR (selective catalytic reduction) – система селективної каталітичної нейтралізації відпрацьованих газів дизельних двигунів. Принцип роботи SCR засновано на хімічному перетворенні вихлопних газів у нешкідливі речовини – воду та азот. Система впорскує активну речовину (каталізатор) adBlue безпосередньо у вихлопний тракт автомобіля, де відбувається хімічна реакція. Крім того, застосування системи SCR дозволяє знизити витрату пального на 3-5%, що особливо відчутно на важких вантажних автомобілях та магістральних тягачах. Витрата активної речовини складає 4-5% від обсягу витраченого пального.

Хімічна реакція в системі SCR складається з двох основних етапів.
На першому етапі розчин AdBlue впорскується до гарячих вихлопних газів, де відбувається процес гідролізу з утворенням аміаку: (NH2)2CO + H2O => 2 NH3 + CO2
На другому етапі відбувається розкладання на азот та воду:
4NH3 + 4NO + O2 => 4 N2 + 6H2O
8NH3 + 6NO2 => 7N2 + 12H2O